Для батьків

БАТЬКІВСЬКИЙ КАТЕХИЗИС (закони добре організованого виховання дитини)

1. Пам’ятайте, що навчання – один з найвибагливіших видів праці, а розумові сили і можливості дітей неоднакові.
2. Не треба вимагати від дитини неможливого. Під час навчання важливо визначити, на що здатна дитина даної миті та як розвинути її розумові здібності.
3. Навчання не сприяє розвиткові дитини, якщо супроводжується механічним повторенням, зубрінням, а не вимагає напруження розумових сил, пізнавальної активності, думки та дії.
4. Найпростіший метод виховання, який не потребує ані часу, ані розуму, - покарати дитину, а відтак озлобити чи навіть зламати її. Уникайте надмірного опікування, викриків, примусу й наказових інтонацій. Все це зумовлює протидію з боку дитини, спричиняє психічні травми, вбиває в ній бажання й цікавість до навчання.
5. Розвивайте інтелектуальні прагнення, ініціативу та самостійність дитини.
6. Пам’ятайте, що, згідно з науково обґрунтованими нормами, дитині на виконання домашніх завдань дається: до 1 год. (1 клас), до 1,5 год. (2 клас), до 2 год. (3-4 класи), до 2,5 год. (5-6 класи), 3 год. (7 клас), 4 год. (8 клас) і т.д. Привчайте дітей користуватись годинником і не дозволяйте їм просиджувати за домашніми завданнями понад норму встановленого терміну. Це тільки шкодить їхньому здоров’ю й погано позначається на розумовому розвитку.
7. Не змушуйте дитину писати спершу в чернетці, а потім переписувати в зошит виконані завдання. Це призводить до перевтоми дитини і негативного ставлення до навчання.
8. Не хвилюйтесь, якщо Ваша дитина одержить за виконану роботу не таку оцінку, якої б Вам хотілось. По-перше, оцінка має виховне значення, по-друге, це не остання робота й не остання оцінка.
9. Дайте дитині можливість самостійно пізнати радість успіху в навчанні, визначити індивідуальну стежку розумової праці.
10. Перевіряйте домашні завдання, виконанні дитиною. Але Вашими оцінками мають бути: «задоволений», «не задоволений», можна додати слово «дуже». І будьте певні: завтра дитина буде працювати старанніше, аби побачити Ваше задоволення.
11. Здоров’я дитини – «крихка кришталева кулька», і тримають її три атланти: спадковість, спосіб життя і середовище. Організуйте правильний розпорядок життя дитини: харчування, навчання й відпочинок.
12. Обов’язково помічайте навіть незначні успіхи дитини, спонукайте її до сумлінного навчання і гарної поведінки. Використовуйте для цього підбадьорюючі слова, поцілунки, різні види морального й матеріального заохочення.
13. Батько і мати – найкращі вихователі, і тому вони мають впливи на поведінку своєї дитини навіть тоді, коли ї немає вдома. Пам’ятайте, що дитина – дзеркало життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так само і в дітях відбивається моральна чистота батька й матері. Майбутнє належить тільки дітям. Робіть все, щоб дитинство і майбутнє ваших дітей були прекрасними.      

Пам’ятка для батьків

Конфліктна ситуація може докорінно змінити ваше життя!

Постарайтесь, щоб ці зміни були на краще. Як поводитись під час конфлікту?

1. Перед тим, як Ви опинитесь у конфліктній ситуації, подумайте над тим, який результат від цього Ви бажаєте отримати.

2. Упевніться в тому, що результат для Вас дійсно важливий.

3. У конфлікті визнавайте не лише свої інтереси, але й інтереси Вашої дитини.

4. Дотримуйтесь етики поведінки в конфліктній ситуації, вирішуйте проблему, а не зводьте рахунки.

5. Будьте тверді і відкриті, якщо впевнені у своїй правоті.

6. Примусьте себе чути доводи своєї дитини.

7. Не принижуйте і не ображайте дитину для того, щоб потім не шкодувати про це.

8. Будьте справедливими і чесними в конфлікті, не жалійте себе.

9. Умійте вчасно зупинитися, щоб не втратити прихильність дитини.

Що робити батькам, щоб зберегти любов і повагу своїх дітей?

1. Не слід вбачати в самостійності дитини загрозу втратити її.

2. Пам’ятайте, що дитині потрібна не стільки самостійність, скільки право на неї.

3. Щоб дитина виконала те, що Вам потрібно, постарайтесь зробити так, щоб вона сама цього захотіла.

4. Не зловживайте опікою і контролем, не перевантажуйте цим дитину.

5. Не створюйте в родині «революційну» ситуацію, а якщо створили, то прикладіть зусиль, щоб вирішити її мирним шляхом.

6. Пам’ятайте слова Ґете: «У підлітковому віці багато людських чеснот виявляються в дивацтвах й імпульсивних вчинках».

За що й проти чого веде боротьбу Ваша дитина в підлітковому віці?

1. За те, щоб перестати бути дитиною.

2. За припинення зазіхання на її волю.

3. За ствердження своєї особистості серед однолітків.

4. Проти зауважень, іронічних висловлювань щодо її фізичної дорослості.

                                  

Пам’ятка батькам про покарання

1.    Караючи, подумай: «А навіщо?!»

2.    Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ні фізичному, ні психічному

3.    Покарання має бути корисним

4.    Якщо є сумніви: карати чи не карати – не карайте

5.    За один раз – одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків відразу скоєно багато, покарання може бути суворим, але тільки одне, за все відразу, а не по одному – за кожний вчинок.

6.    Покарання – не за рахунок любові, щоб не сталося, не залишайте дитину без нагороди і любові, на яку вона заслуговує.

7.    Краще зовсім не карати, ніж карати з запізненням.

8.    Покараний – пробачений. Інцидент вичерпаний.

9.    Без приниження. Щоб не сталося, яка б не була провина, покарання не повинно сприйматись дитиною як велич вашої сили над її слабкістю, як приниження.

10. Дитина не повинна боятись покарання. Не покарання повинна боятися дитина, ні гніву вашого, а вашого засмучення.

                                     

ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАКТ БАТЬКІВ У
ВИХОВАННІ СТАРШОКЛАСНИКІВ

Ми живемо у суспільстві перехідного віку. Багато що змінилося і змінюється у житті сім’ї.  Батьки, як правило, зайняті  і заклопотані, впевнені у принципах виховання, яких додержувалося не одне покоління їхньої сім’ї. Часто батьки намагаються мати не одну, а кілька робіт, щоб забезпечити сім’ю, і виснажуються настільки, що їм вже не до виховання дітей. Інші займаються бізнесом. Повертаються з роботи пізно, втомлені і знесилені. Діти залишаються поза увагою батьків. Таким  чином, діти не відчувають любові та уваги батьків, вони стають емоційно спустошені і травмовані.

На жаль, в нас не прийнято мати свідому стратегію виховання дитини, узгоджену зі всіма членами сім’ї. Як правило, ми рухаємося по інерції соціальної естафети наших сімей. Ми поводимося так, як поводилися наші батьки. Але в дитини є тато і мама, і в кожного з них свої психологічні моделі батьківської поведінки: в батька – надбання його сім’ї, в матері – у її.  Звідси – причини конфліктів у вихованні дітей. А діти спокутують всі ці помилки батьків і шукають розради там, де їх, як їм здається люблять.

Існує небезпечна тенденція сучасної цивілізації – застосовувати інформаційні технології з раннього віку дитини для того, щоб чимось зайняти дитину(телевізійна програма, комп’ютер).

Сучасні діти виховуються не на основі ігрової активності, а на основі пасивного сприйняття інформації з телевізійного екрану. Отримуючи готові рішення з екрану, дитина не розвивається, стає пасивною.

О.Губенко навів цікаві дані щодо виховання в Німеччині:

- загалом мати має лише 12 хвилин на добу для спілкування з дитиною,

- 3.5 години на день батьки проводять разом з дітьми перед екраном (найчастіше телевізійним).

А де ж час для нормального сімейного спілкування? Адже батьки працюють і часу на виховання дітей майже не залишається.  Часто діти починають хворіти, погано вчитися, красти – усе це тільки для того, щоб звернути на себе увагу.

Часто батьки відчувають свою провину за те, що так обмаль часу проводять зі своїми дітьми. Але виявляється, що дитині може бути достатньо зовсім небагато часу на день. Щоб почуватися потрібною і улюбленою.  Уся справа в тому, чим наповнити цей час.

Багато дітей зі смутком кажуть, що їх батьків цікавить тільки їхнє навчання. Схоже, що можливі проблеми у навчанні настільки хвилюють і лякають батьків. Що вони витісняють інтерес до того, що захоплює дитину, що її хвилює, що засмучує і тривожить.

Не будемо заперечувати важливість гарної освіти, але дитина – це не тільки учень. Спробуйте поцікавитися захопленнями вашої дитини і спробувати взяти у них участь – і ви побачите, що дитина охочіше йде з вами на контакт.   Поцікавтеся її мріями, фантазіями, емоційними переживаннями, відносинами, уявленнями про майбутнє.   

Виховання дитини – це, з одного боку, творчий, цікавий процес, який приносить батькам справжнє задоволення, з іншого боку, виховання – тривалий і складний процес. Він потребує від батьків уважного ставлення й сумління, тому що кожна дитина – це унікальна особистість.

Те, як ми ставимося до дитини (та й не тільки до дитини), впливає на те, чи зможемо ми знайти спільну мову, досягти взаєморозуміння, задоволення у взаєминах.

Важливо приймати дитину. Це означає любити її. Просто тому, що вона є, а не тому, що вона поводиться добре. Важливо поважати дитину як особливу людину, поважати її думки та почуття, демонструвати цю повагу. Важливо прагнути зрозуміти, намагатися уявити себе на її місці. Важлива зацікавленість до її світу та життя. Тоді дитина почувається потрібною.  Тоді вона готова довіряти батькам і дружити з ними.

Що можуть робити батьки, щоб дитина сприймала себе саму як улюблену, гарну, здібну?

Більше помічати хорошого в дитині. Акцентувати увагу на тому, що в неї виходить, більше схвалювати її справи і вчинки, частіше говорити їй про те, як ви її любите, як вона потрібна вам. Схвалень і заохочень у ваших стосунках має бути як мінімуму удвічі більше, ніж покарань і критики.

Такий підхід не означає, що ви не повинні сердитися на дитину чи повинні приховувати свої почуття. Однак варто виражати своє невдоволення якоюсь дією дитини, а не дитиною загалом. Можна засуджувати вчинки, а не почуття дитини. Навіть, якщо дитина почуває гнів, роздратування, які зазвичай вважаються поганими, не засуджуйте її. Якщо вона їх відчуває, це означає, що на це є причини. Ви можете шукати ці причини самі чи разом з дитиною.

Часто батьки бояться „перехвалити”, щоб дитина не стала самозакоханою, впевненою у тому, що у світі є тільки її потреби. Ви можете казати не просто „ти чудовий”, а хвалити за конкретні дії, за те, що дитина зробила. Не варто хвалити тільки за „великі” справи, вчіть дітей цінувати маленькі успіхи теж.

Ваша дитина унікальна!

Уникайте порівнянь своєї дитини з іншими.

Коли ви порівнюєте свою дитину з іншими, ви тим самим нібито говорите їй, що вона гірша за інших, через що знижується самооцінка дитини. Порівнюйте, якою дитина була вчора і чого вона вже навчилася сьогодні, що вона вже робить краще, ніж раніше. Тоді ви зможете побачити, як вона розвивається і чим ви їй можете допомогти.

Установка на позитив.

Дуже важливо говорити про те, як треба робити, а не як не треба. Спробуйте всі свої звернення до дитини замінити з негативу на позитив.

Помічайте та визнавайте особливості своєї дитини.

Кожна з особливостей дитини не означає, що вона гірша чи краща за інших. Вона просто інакша. Якщо, наприклад, ви приймете, що ваша дитина повільна, ви зможете допомогти їй навчитися розраховувати свій час, щоб встигати.

Висувайте реальні вимоги до дитини.

Спробуйте уявити, що діти – це квіти: і нехай вони ростуть у тому темпі, що їм задала природа. Форсувати розвиток дитини так само неможливо, як змусити квіти рости швидше. Вимоги до дитини не мають бути завищеними.

Залучайте дитину до спільного розв’язання проблем.

Дітям подобається брати участь у всьому. Залучайте дитину до прийняття рішень. Люди терпіти не можуть, коли ї примушують, але якщо людина вирішує сама – інша справа. Дитина почуває себе учасником, а не об’єктом примусу.

Надавайте дитині можливість вибору.

Для розвитку самостійності дитини й уміння приймати рішення дуже корисно надавати дитині можливість обирати між двома способами поведінки чи дій. Якщо дитина звертається до вас по пораду чи запитує про те, яке прийняти рішення, і вам дуже хочеться їй підказати , що робити, спробуйте втриматися від готової відповіді. Спробуйте допомогти їй прийняти рішення самостійно.

Дитина, як і доросла людина повинна мати свій простір і власний час. Поважайте такі бажання дитини!

Вірте у свою дитину.

Головне – відчути себе разом із дитиною. Разом – ви сила. Пам’ятайте, що ви і ваша дитина найближчі і найрідніші люди одне для одного. Навіть тоді, коли вам важко знайти спільну мову, відшукайте в собі сили залишитися поруч і підтримати одне одного.